Останні події

До мрії — на крилах єднання

…Сім років тому Іван Твардовський зі села Носів на Підгаєччині, пірнаючи, травмував шийні хребці. На операційному столі чув, як лікар казав матері :«Доглядатимете мумію». Нещодавно знову зміг керувати власними руками. Але молодий чоловік, який колись грав за молодіжку підгаєцької «Ниви» й у війську був прикордонником, тепер прикутий до інвалідного візка.

Оля Почикайло з Бокова і Сашко Жмурко з Яблунівки народилися з діагнозом ДЦП. Навіть у містах, де хоч і поволі, але починають запроваджувати елементарні зручності для людей з особливими потребами, несміливо пробують інтегрувати їх у суспільне життя, догляд за такими дітьми — буденне геройство їхніх батьків. У селах, де про пандуси, можливо,  й не чули, де нема побутових вибад, а господарка вимагає безперервної праці від світанку до смеркання, на таких дітей часто бракує і сил, і часу… Все ж від них не відмовляються, не віддають на казенне утримання.

Аби хоч трохи допомогти таким сімям, Оксана Максимишин заснувала громадську організацію «Крила єднання». Тепер вона нараховує близько тридцяти родин, де є інваліди опорно-рухового апарату, із Підгаєччини. Багатьох із них пані Оксана ніколи не бачила. Жінка сама прикута до інвалідного візка, тож переважно спілкується із ними телефоном. Знає про потреби кожної родини й вишукує найрізноманітніші шляхи для вирішення їхніх проблем. Саме завдяки її ентузіазму, вищезгадані Іван, Оля та Сашко днями отримали нові  інвалідні візки.  

«Я ніколи не цікавлюся, яка політична сила стоїть за тією чи іншою організацією, — каже пані Оксана. — Важливо, що ці люди мають чуйне серце, не відвертаються від чужої біди, від тих, хто слабший чи бідніший. Уже за це їх можна поважати. Благодійний фонд «Мрії збуваються» не просто відгукнувся на мій запит — візки завезли у кожне село, розпитали людей, чого ще потребують, і я чомусь певна, що підтримуватимуть їх і надалі. Того ж дня мені телефонували родини, у яких побували благодійники, щоб ще раз подякувати їм».

Представник БФ «Мрії збуваються» Віталій Ломакович зізнається, що часто реалізація чиєїсь мрії  тішить набагато більше, ніж власної, тож назва фонду — невипадкова. «Ми не маємо права відвертатися від чужої біди, — переконаний він. — Кожен може допомогти ближньому — хтось, як пані Оксана, своїм ентузіазмом, хтось — коштами чи конкретними справами. Вірю, що для українців чужої біди не існує. Які події не відбувалися б у державі, ми маємо залишатися людьми, а, отже, поспішати на допомогу тим, хто її потребує.»   

 

  5 Вересня 2012 +Коментар | подобається