Останні події

Наталка Михно: «Все починається з малого, або Чому дошкільну освіту не можна ігнорувати»

Малюкові моєї знайомої лише сім місяців, а вона вже переймається тим, що в дитсадках поруч із їхнім будинком нема вільних місць, а щоб знайшлося одне — потрібно заплатити кількасот умовних одиниць. Знайома вихователька бідкається, що доводиться позичати в Сірка очей, повідомляючи батькам, що на те інше обладнання для дітей потрібно здати гроші. У громадських приймальнях «УДАРу», що діють у кожному з райцентрів, люди також часто скаржаться або не незадовільний стан приміщень, в яких розташовані дитсадки, або на те, що в закладах, які перебувають на балансі сільських рад, вихователі по кілька місяців не отримують зарплатні…

Якщо про вищу й середню освіту у суспільстві періодично ведуться якісь дискусії, то про дошкільну всі наче змовилися мовчати. Невже все ідеально у цій галузі української освіти?.. І чи часом легковажно не применшена її роль? Дитсадок — це перший досвід спілкування маленької людини зі зовнішнім світом, і від того, яким він буде, великою мірою залежить те, як складеться її подальша доля.  Отже, на вихователів дитячих дошкільних закладів покладена величезна відповідальність, навіть, не побоюся цього пафосного слова — місія.

За інформацією обласного управління освіти, на 1 березня цього року у 537-ми    дошкільних навчальних закладах Тернопільщини виховується і навчається 28 тисяч 367 дітей віком від 1 до 6 років. Хіба не вражає ця цифра?! 

До 2017 року, обіцяють в управлінні,  дошкільною освітою буде охоплено 100 відсотків дітей відповідного віку. Є й розпорядження голови облдержадміністрації «Про заходи щодо розвитку дошкільної освіти в області на 2012-2017 роки», датоване 17 лютого 2012 року. Відверто кажучи, була здивована, що ці заходи вмістилися усього на двох з половиною аркушах формату А4.

Безумовно, будівництво і реконструкція будівель, капітальні ремонти котелень, дахів, споруд, комунікацій, модернізація матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів, їх підключення до мережі Інтернет,  і навіть створення сайтів  дитсадків (усі ці пункти передбачені «Заходами») — кроки потрібні, а подекуди і вкрай необхідні. Але хіба вони забезпечать розвиток дошкільної освіти, про який ідеться у заголовку документа? Чого і як навчатимуть наших діток — ось що найважливіше! Натомість у розпорядженні голови облдержадміністрації під цей важливий момент умовно підпадає всього лиш два пункти —  «Організувати видання і придбання навчально-методичної літератури для працівників дошкільних навчальних закладів» та «Проводити обласні семінари-практикуми з питань впровадження різноманітних форм дошкільної освіти, в тому числі педагогічного та батьківського патронату».

Жодного слова, між іншим, про розвиток мережі приватних дошкільних закладів, а вони вже існують, і мають непогані перспективи у майбутньому. А найприкріше — жодного слова про стратегію, або хоча б засади, за якими формуватимуть світогляд маленьких українців. Між тим, давно й переконливо доведено, що і характер, і уявлення дитини про світ формуються саме в такому ранньому віці.

І давайте будемо відвертими до кінця: за теперішніх умов, чи матимуть вихователі достатньо мотивації вивчати оту навчально-методичну літературу, чи не стануть заплановані семінари-практикуми заходами «для галочки»? У жодному випадку не хочу образити вихователів і всіх працівників дошкільних закладів. Дуже часто ці люди працюють на практично голому ентузіазмі, не за сміхотворні зарплатні, а дійсно — за покликом серця. Але так не повинно бути!

Дивує й те, що до обговорення цієї важливої теми не залучають громадськість. Саме батьки мають вирішувати (а інколи й вимагати), чого і як навчатимуть їхніх дітей. Співпраця сімї і дошкільного закладу у жодному випадку  не має зводитися до регулярної оплати перебування дитини в дитсадку! Ми не маємо права легковажити майбутнім наших дітей, що закладається у цьому віці, бо вони — майбутнє України.

…Хто не захоплювався сам, або не чув розповідей очевидців, з якою гідністю малесенькі діти у Польщі кажуть «Єстем поляк!»?..  Одна з моїх мрій, і переконана, що я не поодинока в такому бажанні, аби й наші малюки гордо казали «Я — українець!». І не тільки на святкових ранках у дитсадках, приурочених Дню незалежності чи іншим державним святам, а й у повсякденному житті. Тому й стверджую: дошкільну освіту не можна ігнорувати!   

 

 

  16 Жовтня 2012 +Коментар | подобається